четверг, 5 октября 2017 г.

     Робота педагога - психолога з педагогічним колективом школи 

Сучасний стан суспільства, зміни, що відбуваються у нас в країні і в світі в цілому, висувають нові вимоги до людини. Тому все більш збільшується значимість проблематики суб'єкта, здатного впливати на мінливу соціальну ситуацію, правильно оцінювати і прогнозувати хід її розвитку. У зв'язку з цим по-новому ставиться проблема якості професійної діяльності педагога-психолога в школі.
Сучасній школі потрібні нові вчителі, які глибоко володіють психолого-педагогічними знаннями і розуміють особливості розвитку школярів, є професіоналами в різних областях діяльності, здатні допомогти учням знайти себе в майбутньому, стати самостійними, творчими і впевненими в собі людьми.
Особлива увага приділяється необхідності залучати до школи психологів, які мають базову освіту, які зможуть розкритися перед дітьми не тільки в ролі людей, що мають багатий професійний досвід, але, отримавши психолого-педагогічну підготовку, поступово освоїти специфіку педагогічної праці.
В системі координат, що визначають становлення педагога-професіонала, важливу функцію виконує проблема формування його особистого досвіду. Завдяки досвіду, отриманому в реальних життєвих ситуаціях, педагог-психолог перебудовує і збагачує мотиваційно-ціннісне ставлення до здобувається знань і соціально-професійним ролям. Розширення меж індивідуального досвіду призводить в рух рефлексивні процеси, професійно-особистісний розвиток і саморозвиток педагогів школи.
У школі в даний час все більше загострюються психологічні проблеми. Поряд з ускладненням навчальних проблем школа все частіше стикається з особистісно-соціальними проблемами. Особливе місце серед них займають залежності, агресія, проблеми психічного здоров'я, гальмування розвитку учнів, вміння працювати з дітьми і т.п. У зв'язку з цим необхідна система психологічного забезпечення супроводу роботи педагогічного колективу школи, спрямована на профілактику і вирішення виникаючих психологічних проблем.
Психологічна служба є органічним компонентом сучасної системи освіти, що забезпечує своєчасне виявлення і максимально повне використання в навчанні і вихованні дітей інтелектуального і особистісного потенціалу, наявних у кожного педагога, розкриття її задатків, здібностей, інтересів і схильностей Міністерство освіти провело ряд з'їздів, колегій, конференцій, семінарів, круглих столів, в яких брали участь практичні психологи системи освіти, вчені академічних закладів. Підсумком цих обговорень з'явився пакет документів, в яких наголошується на необхідності інтенсивного впровадження психологічних знань в усі структури системи освіти. У світлі цього з'явилася необхідність і можливість подальших теоретичних розробок шляхів і засобів психологічного забезпечення педагогічного процесу в школі.
В даний час вже вийшло багато робіт з вивчення, аналізу та узагальнення шляхів становлення психологічної служби. У цих роботах певною мірою узагальнено як український, так і зарубіжний досвід щодо основних напрямів розвитку психологічної служби. Однак в даний час немає загальноприйнятої моделі роботи педагога-психолога з педагогічним колективом. Досягнення в психологічній науці стимулюють перегляд і розширення сфер діяльності психологічної служби та її методів, технологій. У зв'язку з цим потрібно на сучасному етапі створити модель психологічного забезпечення, що базується на сучасних досягненнях психології, синергетики та інших науках.
У багатьох країнах щорічно відбувається уточнення і розширення напрямків діяльності психологічної служби. У США з урахуванням нових даних про психічні закономірності розвитку людини і з появою нових педагогічних і психологічних технологій уточнюється сфера діяльності каунслера (радника) і психолога в школі. У Бельгії, як і в інших країнах, щороку йде конкретизація, корекція сфер діяльності психологів, соціальних педагогів, медичних працівників, спеціальних педагогів в індивідуальному супроводі, яке здійснюють Психолого-Медико-соціальні (ПМС) центри. Подібна робота проводиться і в інших країнах. У зв'язку з цим постає завдання проаналізувати досвід і уточнити напрямки становлення психологічної служби в даному напрямку.
Психологічна служба сьогодні стала одним з елементів системи освіти, основною метою якої є вивчення і створення умов, максимально сприяють розвитку індивідуальності людини і суб'єктивного початку в ньому, найбільш повному розкриттю і розвитку індивідуальності дитини. Шкільний психолог може внести свій вклад в досягненні цієї мети, якщо у своїй професійній діяльності виступає по відношенню до утворення проектувальником і організатором розвиваючих сфер. Вирішення цієї задачі неможливе без взаємодії психолога з педагогічним колективом в цілому і конкретними педагогами.
Крім цього психічні перевантаження, яких зазнає вчитель щодня в своїй роботі, руйнують його особистість, виснажують психоенергетику. Від вчителя потрібно творче ставлення до роботи, володіння педагогічною технікою (промовою, виразними засобами спілкування, педагогічним тактом), проектувальними вміннями і т.д. Приходячи в клас, перетомлений вчитель втрачає стан стабільності, необхідне для успішної педагогічної діяльності. Він стає перезбудженним, дратується, переходить до тиску на учня, виявляє нетерпіння і гнів. Унаслідок хронічної перевтоми вчитель стає готовим до позитивного прийняття нововведень в школі, підвищення власної професійної компетентності. Ефективну допомогу шкільному вчителеві може надати психолог.
Завдання організації роботи з педагогами.
 Посилення мотивації педагогів на співпрацю з психологом, підвищення інтересу до цієї роботи.
 Формування довірливого ставлення з боку педагогів до психолога.
 Розвиток уявлень педагогів про те, що в роботі з психологом вони можуть виступати як рівноправні суб'єкти.
 Створення передумов для розвитку здатності педагогів до аналізу і самоаналізу педагогічної діяльності на противагу оціночним підходу.
 Розробка стратегії і тактики роботи психолога щодо підвищення психологічної компетентності педагогів.
 Розробка системи тренінгових занять для педагогів.
Принципи побудови роботи з педагогами:
 принцип особистісно-орієнтованого стилю спілкування з педагогами;
 принцип співпраці: формування нових знань, нового досвіду в ході спільної роботи психолога педагога у кожного з учасників взаємодії;
 принцип диференційованого підходу: облік індивідуальних особливостей педагогів;
 принцип безпеки: створення атмосфери доброзичливості, гарантії конфіденційності даних;
 принцип емоційного комфорту: створення при взаємодії з педагогами атмосфери, що допомагає їм розкривати свої ресурси і можливості і адекватно сприймати зворотний зв'язок;
 принцип варіативності, гнучкості: готовність психолога враховувати при взаємодії з педагогами нестабільність їх емоційного стану і непередбачуваність самого ситуації спілкування.
Запорукою успішної роботи психолога з педагогами також є різноманіття застосовуваних форм і методів психологічного супроводу: консиліум, організаційно ділові та рольові ігри, тренінги, лекції, семінари, дискусії, відкритий психологічний аналіз уроку.
Робота з педагогами включала кілька етапів.
1. Анкетування і тестування педагогів.
2. Проведення анкетування учнів з метою отримання зворотного зв'язку про їх взаємодію з учителями.
3. Індивідуальні та групові консультації.
4. Круглі столи, семінари ( "Конфлікти: причини і способи виходу з них").
5. Методичні об'єднання кл. керівників.
6. Психолого-медико-педагогічні консиліуми.
7. Педради.

8. Педагогічні тренінги, які включають в себе ситуації, з якими вчитель стикається в своїй роботі і сімейного життя - в спілкуванні з "важкими" учнями, відновлення сил після напруженого уроку, дозвіл педагогічних і сімейних конфліктів.
Практичний психолог Яна Портаненко

понедельник, 2 октября 2017 г.

Підліток не хоче навчатися
Чому підлітки не хочуть навчатись? Як зробити так, щоб дитина-підліток узялася за розум. Отже, у більшості підлітків навчальна мотивація дуже понижена. І справа не в тому, що школа погана працює, або батьки чогось не роблять. Просто в підлітковому віці навчальний інтерес зазвичай змінюється на інтерес комунікативний. Інакше кажучи, дитина хоче не вчитися, а спілкуватися з дітьми своєї статі і протилежної, з однолітками і старшими товаришами. Саме спілкування стає головним інтересом у житті підлітків. І ніхто з них не сприймає серйозно розповіді про те, що треба навчатися, бо інакше «доведеться працювати двірником». Адже з рештою батьки готові зробити все можливе і навіть неможливе, щоб улюблений син або донька вступили до університету. І дитина це чудово розуміє. Що ж виходить?
Підліток ще не готовий планувати своє майбутнє (і це нормально). Тому думки про кар’єру або навіть конкретну посаду не можуть мотивувати його навчатись.
Через свою активність підліток не може висидіти спокійно шість або більше уроків. Йому  не цікаві навчальні предмети, які для нього ніяк не пов’язані з життям. Але таких шкільних предметів більшість.
Як же підвищити мотивацію дитини? Як зробити так, щоб підліток захотів навчатись?
Перший спосіб, найпростіший
Так званий метод «морквини» - спосіб, який використовує більшість батьків. «Якщо добре вчитимешся, отримаєш новий телефон»., «…куплю Х-Box», «…поїдеш до Лондону на канікули» тощо. Ці та багато інших «важелів» якось та спрацьовують. Насправді цей спосіб має безліч недоліків. Адже «градус» подарунків весь час підвищується. Сьогодні – джинси, завтра – телефон, а післязавтра що? Літак? Отже, настане такий момент, коли ви не зможете купити те, що замовила дитина. Хоча деякими надто розпещеними дітьми спосіб тихо собі працює.
Другий спосіб , більш складний
Іноді спрацює такий прийом: за допомогою одного – двох навчальних предметів вдається «запустити» усе навчання. Наприклад, є в школі хоча б один вчитель, якого дитина любить, або просто поважає. З уроків цього вчителя ми і розпочнемо. Особливо добре, якщо дитина трохи цікавиться цим предметом. Поговорити з учителем. Можливо, він вже має ідею щодо розв’язання проблеми. Створить ситуацію успіху для своєї дитини. Учитель хвалить його, звісно, за справу. І зіграти можна на тому, що більшості підлітків приємна похвала,  ситуації, у яких він виявився на висоті, «ДОРОСЛЕ» ставлення вчителя до нього. Намагайтесь зацікавитись дитину поки що хоча б одним предметом, а потім розширюйте захопленість.
Третій спосіб, найскладніший
Ви мрієте про те, щоб дитина хотіла навчатись не лише якогось конкретного предмета, а взагалі, чи не так? Тоді цей спосіб для вас. З дитиною треба розмовляти і намагатися достукатися до неї, але не в десятому або в одинадцятому класі, а набагато раніше. Так звані мотиваційні бесіди – це не нудне моралізування, а цікаві розмови з демонструванням того, що може мати підліток у житті. Наприклад, розповісти й показати, що таке професія лікаря або юриста, керівника фірми або мікробіолога можна не за нудною книгою, а в реальному житті, заручившись підтримкою своїх знайомих.
Можна попросити когось зі своїх приятелів узяти вашого підлітка на день чи на два на роботу. Нехай побачить усе зсередини . Спробуйте зрозуміти, що подобається дитині. Можливо, це щось, що перебуває на перетині наук. Як ви вже зрозуміли, третій спосіб – знайомити дитину з усією різноманітністю світу професій. Намагатися показати зв'язок між професіями і тими знаннями, які дитина добуває у школі.
До речі, як ви пам’ятаєте, ми говорили про те, що інтерес пізнавальний, змінюється інтересом комунікативним. Так і є. І знання цього факту можна використати. Знайдіть наукові гуртки для підлітків. Саме в них діти займаються наукою у природному для себе середовищі – у спілкуванні з однолітками.

Інформація надана з книги «Як пригорнути кактус» Анни Гресь.


среда, 5 апреля 2017 г.

Насильство – це сміття, яке треба виносити з дому!

Відносини дорослих і дітей, завдяки незмінній односпрямованості, закладають в психіку підлітків стійкі схеми підпорядкування. Це схеми двох типів. Перший тип - підпорядкування, виправдане природним розподілом ролей. Воно виникає в житті усюди там, де при великих розбіжностях в компетентності право на визначення способів дії надається більш компетентною стороні. Наприклад, клієнт не втручається в сам процес кравецького крою, в використання ножиць перукарем, в приготування їжі ресторанними кухарями. Так само і дорослий компетентніше дитини і це породжує природне підпорядкування.
Другий тип підпорядкування дитини дорослому в корені відрізняється від першого. Це абсолютно не обґрунтоване і нічим не оплачене підпорядкування, яке в школі і вдома іноді буває дуже схоже на рабство.
Людська гідність є одним з головних підстав прав людини. Буває, що люди (діти і підлітки особливо) не можуть ідентифікувати порушення прав людини, але відчувають себе приниженими. У будь-якому випадку, коли ми відчуваємо обмеження людської гідності, можна говорити про порушення прав людини. Всі права і свободи людини, так чи інакше, пов'язані з людською гідністю. Тому дуже важливо ідентифікувати психологічне насильство дітей і в школі і в сім'ї, дати цьому поняттю чітке визначення.
Фізичне насильство – будь-яке невипадкове нанесення ушкодження дитині у віці до 18 років батьком, родичем або іншою особою. Ці ушкодження можуть призвести до смерті, викликати серйозні (потребують медичної допомоги) порушення фізичного, психічного здоров'я або відставання в розвитку.
Психічне насильство - вплив на психіку людини шляхом залякування, погроз, з тим щоб зломити волю потерпілого до опору, до відстоювання своїх прав і інтересів.
Психологічне (емоційне) насильство - періодично тривалий чи постійний психічний вплив батьків (опікунів) або інших дорослих на дитину, приводить до формування у нього патологічних властивостей характеру або ж гальмує розвиток особистості.
 Психологічним насильством є:
·        відкидання дитини, відкрите неприйняття і постійна критика дитини;
·        образа чи приниження її людської гідності;
погрози на адресу дитини;
·        навмисна фізична або соціальна ізоляція дитини, примушення до самотності;
·        пред'явлення до дитини вимог, які не відповідають віку або можливостям;
·        брехня та невиконання дорослим обіцянок;
·        одноразовий грубий фізичний вплив, що викликав у дитини психічну травму.
·        звинувачення на адресу дитини (лайка, крики);
·        приниження його успіхів, приниження її гідності;
·        тривале позбавлення дитини любові, ніжності, турботи і безпеки з боку батьків;
·        вчинення в присутності дитини насильства по відношенню до чоловіка або іншим дітям; викрадення дитини;
·        заподіяння болю домашнім тваринам з метою залякати дитину.
До чого призводить психологічне насильство, в чому проявляється:
-         затримка у фізичному, мовному розвитку, затримка росту (у дошкільнят і молодших школярів);
-         імпульсивність, вибуховість, шкідливі звички (кусання нігтів, виривання волосся), злість;
-         спроби здійснення самогубства, втрата сенсу життя, цілей в житті (у підлітків);
-         поступливість, піддатливість;
-         нічні кошмари, порушення сну, страхи темряви, людей, боязнь гніву;
-         депресії, печаль, безпорадність, безнадійність, загальмованість;
-         занедбаність, відсутність турботи про дітей - неувага до основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, медичному обслуговуванні, нагляду;
-         не росте, не набирає відповідного ваги або втрачає вагу, дитина постійно голодує, жебракує або краде їжу;
-         немає щеплень, потребує послуг зубного лікаря, погана гігієна шкіри;
-         не ходить в школу, прогулює школу, приходить в школу занадто рано і йде з неї занадто пізно;
-         втомлюється, апатичний, відхилення в поведінці, протиправна поведінка.
Якщо ваша дитина (підліток) говорить вам, що піддається насильству, то:
1. Повірте йому. Він не буде брехати про пережиті знущання, особливо якщо розповідає дуже емоційно, з подробицями, емоції відповідають пережитому стану.
2. Не засуджуйте його. Адже вчинив насильство інша людина, а постраждав ваша дитина.
3. Уважно, спокійно і терпляче вислухайте його, показуючи, що розумієте всю тяжкість його стражданнь.
4. Не зменшуйте його болю, кажучи, що "не сталося нічого страшного, все пройде ...".
5. Не відкидайте його, якщо він, звернувшись до вас, зустріне осуд, страх, гнів, те, що може завдати йому більш глибоку рану, ніж саме насильство.
Батьки, ніколи так не робіть ...
1. Ніколи не застосовуйте загроз.
Вони послаблюють внутрішнє «я» дитини. Відбувається це від таких поширених обіцянок: «Ще раз так зробиш, і я тебе випорю - сісти не зможеш!», «Ти у мене дочекаєшся - шкуру спущу» і т.д. Вони наповнюють душу дитини почуттям страху, безпорадності, а іноді і ненависті.
Справа в тому, що діти живуть тільки сьогоденням. Загроза покарання в майбутньому все одно не діє «з запасом», а негативну реакцію викликає відразу ж.
2. Ніколи не принижуйте дітей.
Не можна говорити дитині: «Як можна бути таким бовдуром (роззявою, хвальком, базікою, брехуном)?», «У тебе голова чи капустина?», «Ти насмітив гірше свині» та інше в тому ж дусі.
Скільки разів ви образили малюка, стільки раз ви нанесли удар по його внутрішньому «я» - того, з чого розвивається особистість.
3. Ніколи не видавлюйте силою обіцянку з дитини не робити те, що вам не подобається.
А ми так часто спонукаємо дітей: «Пообіцяй, що це не повториться! Ну я чекаю! Чи не чую обіцянки! »І дитина обіцяє. Що йому залишається? А потім знову робить те, що ви йому заборонили. І ми ж його дорікаємо: «Ти ж не дотримав обіцянки!».
Але найістотніше: малюки мають справу тільки зі справжнім, вони не усвідомлюють майбутнього. Якщо змушувати їх давати обіцянки, вони просто звикнуть з їх допомогою уникати неприємностей, нічого реально в своїй поведінці не змінюючи.
4. Ніколи не вимагайте від дитини негайного і сліпого послуху.
Найкраще дитину заздалегідь попередити про те, що ви збираєтеся від нього вимагати. Наприклад: «Ти знаєш, нам доведеться піти разом за хлібом - хвилин через 10». Нехай у нього буде трохи часу вчинити опір і побурчати, якщо йому хочеться. Свобода вираження почуттів залишає його зі свідомістю, що з ним рахуються. Це набагато краще наказу по типу казарменого: «Швидко збирайся! Підемо в магазин »,« Вставай, я кому сказала! ».
Дитина - не робот, а людина, і до того ж дуже ранима, з крихкою внутрішньою будовою. Якщо він постійно має свободу вибору в розумних межах, зростає в атмосфері поваги до його особистості, він стане згодом людиною з розвиненим почуттям гідності, самоповаги і ті ж якості буде цінувати в інших людях. У такому ж дусі стане ростити своїх власних дітей.
5. Ніколи не вимагайте від дитини того, до чого він не готовий в силу віку.
Він буде відчувати свою безпорадність і неприязнь до тих, хто вимагає від нього непосильного.
6. Ніколи не застосовуйте методи, які змушують дитини відчувати себе «поганим».
Це відбувається, коли батьки вселяють: «Хороша дитина так не вчиняє. Ми з мамою стільки для тебе робимо, а ти ось як платиш нам, невдячний »та ін.
Дитину настільки «дістають» ці нотації, що він просто «відключається» або знаходить «блокування». Доводилося вам чути, як діти, наприклад, відповідають на образливі дражнилки? «Ображає мене хоч вік, все одно я людина», - повторюють вони як заклинання. У будь-якому випадку, до поліпшень в поведінці навішування ярлика «поганий» не приводить.
  Ніщо не виправдовує жорстоке поводження батьків до своїх дітей.
Дитина і батьки мають рівні права, в тому числі і право бути вільним від страху і насильства.
Жорстокість батьків породжує жорстокість дітей - порочне коло замикається. Діти виростають і починають мстити за своє зганьблене дитинство, перекручуючи життя іншим людям - естафета ненависті і жорстокості продовжується.
Є стародавня мудрість:
«Перш ніж сказати - порахуй до десяти.
Перш ніж образити - порахуй до ста.
Перш ніж вдарити - порахуй до тисячі ».
В останньому випадку краще порахувати до мільйона - тоді Ви (батько або мати) остаточно охолонете і Вам буде соромно, що хотіли вдарити власну або (чужу) дитини!
Батьки, будь ласка, вчіться володіти собою! Витримка! Витримка! Витримка!
Закон України – Про охорону дитинства – Стаття 10 Право на захист від усіх форм насильства
Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що грунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини.
Держава здійснює захист дитини від:
·         усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють;
·         втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;
·         залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.
Держава через органи опіки і піклування, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у порядку, встановленому законодавством, надає дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства. (Частина третя статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3109-III від 07.03.2002, № 2353-IV від 18.01.2005)
Дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів. (Частина четверта статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3109-III від 07.03.2002, № 2353-IV від 18.01.2005)
Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини забороняється.

Практичний психолог

Приходько А. С.
Аутоагресія: чому діти шкодять собі


Якщо дитина спрямовує агресію на себе самого, така поведінка називається аутоагресієй. Вона може проявлятися як в словах (наприклад, син або дочка лає себе), так і в діях - биття головою об стіну, виривання волосся, удари рукою по руці або по ногах, кусання себе і т. д.
Багато психологів з часів Зигмунда Фрейда вважають аутоагресію своєрідним психологічним захистом. У тих випадках, коли дитина відчуває себе залежним і тому не може завдати шкоди кривдникові, він направляє випробовувану агресію проти себе. Чому? Тому що людина не може ніяк не реагувати на екстремальну ситуацію.
Згадайте, у вас напевно коли-небудь виникало бажання постукати головою об стіну після догани, отриманого від начальника. Кажуть, у японців на цей випадок в офісі стоїть чучелко керівника, щоб найбільш темпераментні співробітники могли пом'яти його, а не себе.
Відомий  психолог А. А. Реан в своїх дослідженнях виділив кілька основних властивостей особистості дитини, схильного до прояву аутоагресії:
1. Переважання негативних емоцій над позитивними. Така дитина легко засмучується, часто плаче по незначним приводам, він рідко знаходиться в хорошому настрої.
2. Низька оцінка своїх здібностей і можливостей, важливості і значимості благополуччя власного тіла.
3. Сором'язливість, низька комунікабельність.
4. Високий рівень поваги до інших і прийняття їх цінностей.
Намагаючись допомогти дитині, слід зосередитися не на тому, як позбавити його можливості наносити пошкодження самому собі, а на переживаннях, які переховуються за прагненням випробувати біль.
від 7 до 12 років
Школярі часто використовують аутоагресію як маніпуляцію батьками. Наприклад, розколупавши ранку на нозі - не ходити в школу. Незважаючи на прикладне значення аутоагресивних дій, багато дітей роблять їх неусвідомлено. Оскільки школярі вже не викликають такого розчулення, як малюки, їм не дістається такої кількості ніжності, яку вони отримували колись. Знаючи, що батьки не зможуть залишити без уваги їх «болячки», школярі наносять собі ушкодження, щоб отримати більше турботи.
1. Не скупіться на ласку. Нехай дитина відчуває, що він ваш самий-самий улюблений!
2. Якщо помітили, що школяр завдає собі ушкодження, покажіть, що розкусили його хитрий задум і запропонуйте менш кровопролитне рішення проблеми. Наприклад, щоб уникнути контрольної, не обов'язково колупати цвяхом у вусі - можна просто підготуватися до неї. Запропонуйте допомогу і разом вивчіть ненависні дієслова-винятки.
3. Аутоагресія в шкільному віці тісно пов'язана з низькою самооцінкою. Дитині простіше самому себе зробити жертвою, ніж болісно чекати, поки хтось його образить. Допоможіть йому знайти інші способи захисту: в деяких ситуаціях слід відбутися жартами, в інших - гордо піти, а в якихось - різко відповісти. Розіграйте вдома найбільш типові сцени зі шкільного життя, в яких дитина відчуває страх і замішання, щоб вона могла потренуватися в безпечній обстановці.
4. Перегляньте вимоги, які ви пред'являєте до дитини. Можливо, деякі з них дуже високі, і дитина сама карає себе за неможливість відповідати їм, намагаючись таким чином уникнути вашого невдоволення, викликавши жалість.
12+
У підлітковому віці аутоагресія іноді стає серйозною проблемою. Якщо ви помітили, що дитина постійно знаходиться в поганому настрої, його перестало радувати те, що радувало завжди, не відкладайте розмову по душам.
1. Підліток, що знаходиться на межі самогубства, відчуває себе в ізоляції і вважає, що ніхто не може зрозуміти глибину його страждань. Тому необхідно сказати йому про те, як сильно ви його любите, і що ви готові перебувати поруч з ним і підтримувати, щоб не трапилося.
2. Не намагайтеся відрадити підлітка від самогубства, посилаючись на релігійні догми, норми моралі, почуття обов'язку та інші абстрактні зовнішні чинники. Підліток повинен відчути відповідальність за своє життя, тому рішення продовжувати жити повинно бути його власним.
3. Якщо дитина болісно роздумує над можливістю самогубства, значить він все-таки хоче жити. Проведіть аналогію із зубним болем. Під час її піку здається, що вона буде тривати нескінченно. Але вилікувавши зуб, про біль швидко забуваєш. Вкажіть дитині на абсурдність самогубства: нерозумно вбивати себе, якщо через деякий час будь-яка проблема так чи інакше вирішиться.
4. Розкажіть про свої підліткові переживання і про те, як ви їх долали. Не забувайте: дитина думає про самогубство, тому що йому не вистачає досвіду для знаходження інших рішень.
5. Свідомість підлітка звужена до сприйняття одного моменту свого життя. Необхідно показати йому перспективу, наприклад: «Вбиваючи 15-річного Сашу, ти вбиваєш 20-річного, 40-річного, його дітей».
6. Зізнайтеся, який страх ви відчуваєте, чуючи від своєї дитини слова про самогубство. Скажіть про те, що його смерть може викликати ані трохи не менші страждання, ніж він відчуває зараз, у кількох десятків людей, які його люблять. Можна поговорити про деякі з них окремо і запитати, чи хоче він причинити їм таку біль?
7. Запропонуйте реальну допомогу підлітку. Звичайно, ви не в силах вирішити його проблему, але можете разом знайти шляхи її вирішення.
Причини аутоагресії:
• Покарання в ранньому дитинстві. Але не сама жорстокість покарань - причина такої поведінки. Воно виникає під впливом психотравмуючих факторів: гніву дорослих, їх запеклого невдоволення своїми дітьми. Крики, спотворені ненавистю обличчя рідних, найбільше лякають дітей. Панічні настрої, страхи дитини можуть стати настільки сильними, нестерпними, що вона починає карати себе саму, як би випереджаючи реакцію дорослих і в певній мірі попереджаючи її.
• Надвисока емоційна чутливість дітей. Вид чужого страждання і сліз (мами, бабусі) для них практично нестерпний.
Часто дорослі можуть користуватися цією особливістю дітей, як дієвим засобом маніпулювання ними. Емоційно чутливі діти бояться стати причиною чужого страждання.
• Дитина може бити себе в той момент, коли відчуває почуття провини. Це діти, що відрізняються слабкою нервовою системою, які виросли в оточенні батьків, які вербально обмежують дитячу позицію. Такі батьки часто лають своїх дітей, навішують ярлики, називають образливими прізвиськами.
• Дитина може бити себе, щоб отримати бажане і відчути свій вплив. Діти маніпулюють своїми батьками з кількох причин: щоб отримати порцію любові і уваги, приховати свої витівки, а також викликати у батьків почуття провини і жалю до себе. Обчислити такого хитруна просто: як правило, дитина в таких випадках завдає собі удари і спостерігає за реакцією мами.

Практичний психолог

Приходько А.С.