Основні складові здоров’я: фізична, соціальна, психічна, духовна.

Учені вважають, що здоров'я — це «стан повного фізичного, духовного й соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів». А от у побутовому розумінні здоров'я — це всього-на-всього відсутність хвороб. Багатьох людей, перш за все, цікавить фізична складова здоров'я, проте вона не єдина, хоча й є дуже важливою.

Отже, щоб бути здоровим, недо­статньо мати тільки здорове тіло. Адже, якщо людина не живе ду­ховним життям, її фізичні ре­зерви швидко вичерпуються, що неминуче призведе до хвороби. Якщо людина перебуває трива­лий час в атмосфері страху, стре­су, це може призвести до онкологічних, серцево-судинних чи психічних захворювань.

І навпаки, в історії людства відомі випадки, коли завдяки ве­ликій духовності та вірі люди з надзвичайно важкими захворю­ваннями чи травмами не тільки одужували, але й поверталися до активного життя.

Люди, які ведуть здоровий спосіб життя, відрізня­ються високою духовністю, дотри­муються правил безпеки праці, за­лишаються здоровими і активними до глибокої старості, навіть якщо вони проживають в екологічно за­бруднених регіонах, у великих індустріальних містах чи працю­ють на «шкідливому» виробництві. Здоров'я значною мірою залежить від умов жит­тя і праці, що визначаються політичним устроєм і рів­нем соціально-економічного розвитку держави, а також від екологічних і географічних чинників навколишнього середовища. Головним же чином воно залежить від спо­собу життя людини, її духовності, світогляду, ставлен­ня до власного здоров'я та до інших людей і природи .

Згідно даних Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), здоров'я визначається надзвичайно різними складовими. Вони взаємопов'язані, й кожна з них робить свій внесок у здоров'я лю­дини. Людину вважають здоровою тільки тоді, коли вона здорова фізично, соціально, психічно і духовно.

Фізична — складова, що визначає фізичний (тілесний) стан люди­ни, її розвиток. Це можливість виконувати певні дії: рухатися, працю­вати, пристосовуватися до змін довкілля.

Соціальна — складова, що окреслює ефективну взаємодію люди­ни із соціальним середовищем (сім'я; колектив учнів у класі, гуртку; суспі­льство). Відповідний соціальний статус людини, вміння спілкуватися з навколишніми дає змогу створити належні умови для формування і зміцнення здоров'я.

Емоційна — здатність розуміти почуття, висловлювати і контро­лювати їх. Важливо комфортно почуватися, беручи до уваги емоції людей, що тебе оточують.

Інтелектуальна — здатність сприймати, засвоювати та аналізува­ти інформацію, творчо її використовувати для прийняття відповідних рішень щодо поліпшення стану свого організму.

Духовна складова — основа здоров'я, що показує самовдосконалення і духовний розвиток особистості, який виявляється у розумінні сутності довкілля, набутті унікальної властивості вибору власної віри.

Бережіть здоров’я з молодих літ, зміцнюйте і примно­жуйте його! Не розтринькуйте даремно цей безцінний скарб, дарований вам, Природою і вашими предками. Ваше здоров'я значною мірою залежить від кожного з вас.

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ:

Як допомогти дитині різного віку

ЯКЩО ВАША ДИТИНА...	ПАМ’ЯТАЙТЕ, ЩО…	ЯК ДОПОМОГТИ?
Немовлята та діти молодшого віку
Погано спить, не хоче йти у ліжечко, не хоче спати сама або просинається серед ночі з криками.	Коли діти бояться, вони хочуть, щоб з ними поряд був хтось рідний і безпечний. Вони починають хвилюватися, коли вас немає поруч. Якщо під час катастрофи вам довелося розлучитися, то необхідність засинати на самоті нагадує дитині про ті часи. Час перед сном – це час спогадів, адже ми нічим іншим не зайняті. Дітям часто сниться те, що їх лякає, тому сама перспектива йти у ліжко може бути страшною. Зрозумійте, що дитина створює такі “проблеми” ненавмисно.	Якщо це можливо, дозволяйте дитині спати поруч з вами. Однак поясніть, що це – лише тимчасове явище. Вигадайте “порядок” відходу до сну: казка, молитва, обійми тощо. Розкажіть дитині, що такий порядок виконуватиметься щодня, і дитина знатиме, чого чекати. Обійміть дитину і скажіть, що вона у цілковитій безпеці, що ви поряд і нікуди не зникнете. Це може зайняти деякий час, але чим безпечніше почувається дитина, тим краще вона спатиме.
Хвилюється, що з вами щось трапиться.	Такий страх є нормальною реакцією на пережите. Страх може посилюватися, якщо ваша дитина переживала часи небезпеки окремо від рідних.	Нагадайте дитині і собі, що зараз – все гаразд і ви у безпеці. Якщо певна небезпека для вас все ж існує, розповідайте дитині про те, що ви робите для її власної безпеки. Переконайтеся, що якщо з вами дійсно щось трапиться, про вашу дитину попіклуються. Це дозволить знизити рівень тривоги. Знайдіть спільні позитивні заняття, щоб відволікти дитину від тривожних думок. Почитайте книгу, поспівайте разом – робіть те, що подобається дитині.
Не хоче гратися чи займатися чимось. Демонструє відсутність будь-яких почуттів -  щастя чи-то суму	Ви потрібні своїй дитині. З огляду на пережиті тривожні події дитина може сумувати або бути шокованою. У стані дистресу деякі діти кричать, а деякі приховують свої почуття. Якою б не була її реакція, дитина потребує вашої любові та ласки.	Сядьте поряд, огорніть дитину руками. Покажіть, що ви піклуєтеся про неї. Спробуйте “розшифрувати” дитячі почуття і скажіть, що сум, лють чи тривога – це цілком нормально. “Схоже, що ти нічого не хочеш робити? Мабуть тобі сумно. Сумувати – це нормально. Хочеш, я з тобою посиджу?” Знайдіть спільні позитивні заняття, щоб відволікти дитину від тривожних думок. Почитайте книгу, поспівайте разом – робіть те, що подобається дитині.
Багато плаче.	Можливо, внаслідок надзвичайної ситуації життя вашої родини докорінно змінилося, тому цілком природно що ваша дитина сумує. Дозволити дитині сумувати, при цьому заспокоюючи та втішаючи її – це спосіб допомогти їй навіть у такому стані. Якщо вас самих переповнює сум, шукайте підтримки інших. Ваш стан безпосередньо відображається на стані дитини.	Дозволяйте дитині демонструвати свій смуток. Допоможіть їй висловлювати свої почуття і поясніть, чому вони з’являються: “Думаю, тобі сумно. Дійсно, є від чого сумувати...” Підтримуйте дитину: будьте поруч, приділяйте їй більше уваги та часу. Підтримуйте у дитині надію на краще майбутнє. Розмовляйте про те, як ви житимете далі і що робитимете, наприклад, відвідаєте друзів і родичів тощо. Подбайте про себе і свій стан.
Дошкільнята
Боїться, що біда повернеться.	Страх повторення катастрофи є цілком природнім – дитині потрібно доволі багато часу, щоб знову почувати себе у безпеці. Дуже важливо у цьому сенсі захистити дитину від будь-яких нагадувань та заспокоювати її.	Пояснить дитині відмінності між самою подією та спогадами про неї. Скажіть наступне: “Дощ не обов’язково означає повернення урагану. Навіть сильна злива не завдасть нам такої шкоди, як ураган”. Намагайтеся обмежити контакти дитини з телебаченням, радіо та комп’ютерами, адже історії про катастрофи можуть повернути її страх.
Не розуміє, що смерть – це незворотне явище. Зважаючи на притаманне дошкільнятам “магічне мислення”, вони можуть вважати, що своїми думками викликали смерть, або що померла людина згодом повернеться. Втрата домашнього улюбленця або улюбленої іграшки може спричинити справжнє горе.	Дитині потрібно надавати правдиві та адекватні віку пояснення реальності смерті, позбавляючи від хибних надій. Мінімізація почуттів стосовно втрати улюбленця або іграшки не допоможе дитині відновитися.	Стежте за тим, що хоче знати ваша дитина. Давайте прості відповіді і стимулюйте додаткові запитання. Дозволяйте дитині брати участь у культурних та релігійних ритуалах скорботи. Допоможіть дитині знайти власний спосіб прощання, наприклад, через світлі спогади, молитви чи запалення свічок за померлими. Завжди будьте чесними: “Ні, Сірко не повернеться, однак ми можемо думати про нього, говорити та згадувати, яким чудовим собакою він був”. І далі: “Пожежник сказав, що врятувати Сірка було неможливо, і це не твоя провина. Я знаю, як ти за ним сумуєш”.
Не розмовляє, поводиться дуже тихо або не може висловитися, що саме його / її турбує.	Ви потрібні дитині для того, щоб демонструвати звичайні почуття – злість, сум та тривогу за життя батьків, друзів, братів і сестер. Ви не можете змусити дитину говорити, однак дайте їй зрозуміти, що вона може заговорити з вами коли буде готова.	Малюйте “смайлики” для зображення різних почуттів. Придумайте історію про кожного, наприклад: “А пам’ятаєш, коли будинок почало заливати водою, у тебе обличчя було схоже на це”. Поясніть, що діти бувають дуже засмучені, коли їхня домівка пошкоджена. Допоможіть дітям висловлювати свої почуття за допомогою іграшок чи малюнків. А потів використайте слова, що переконатися у їхніх почуттях: “Це – дійсно страшна картинка. Ти справді злякався, коли побачив воду у будинку?”
Школярі
Відчуває відповідальність за те, що сталося	Діти шкільного віку можуть вважати, що саме через них сталося лихо, або що саме вони могли змінити ситуацію. Часто вони приховують свої переживання.	Надавайте дітям можливості висловлювати своє занепокоєння та переживання. Заспокоюйте їх і повторюйте, що у тому, що сталося, немає їхньої вини. Поясніть: “Після такого нещастя багато дітей і навіть їхні батьки думають про те, чи можна було вчинити по-іншому, або чи можна було зробити хоч щось. Це не означає, що вони у чомусь винні. Зрозумів? Пожежник сказав, що ніхто б не зміг врятувати твого собаку і ти ні в чому не винний”.
Переповідає або знову і знову переграє подію, що сталася.	Це – нормальна реакція на кризу. Якщо дозволяти дитині говорити або розігрувати подію, при цьому заохочуючи позитивне вирішення через гру або малювання, це зрештою допоможе їй заспокоїтися і почувати себе краще.	Поясніть: “Ти малюєш багато картин того, що сталося. Знаєш, інші діти теж так роблять”. “Можливо, тобі варто намалювати свою школу, коли її відбудують. Якою вона має бути?”
Розгублена, не розуміє, що трапилося.	Хоча діти шкільного віку загалом краще розуміють природу речей та взаємозв’язків, вони усе ще не здатні мислити абстрактно та логічно, як дорослі. Водночас вони борються зі змінами і інколи вдаються до “магічного мислення”. Відтак вони не до кінця усвідомлюють те, що сталося. Без чітких пояснень дорослих вони “заповнюватимуть прогалини” на власний розсуд.	Виправляйте хибні уявлення та надавайте на прохання дитини якомога чіткіші пояснення того, що насправді сталося. Уникайте деталей, які можуть налякати дитину і водночас намагайтеся заспокоїти її: “Я знаю, що інші діти говорять про нові торнадо, але зараз ми з тобою у цілком безпечному місці”. Продовжуйте відповідати на питання і переконувати дитину, що ваша родина у безпеці. Не дратуйтеся. Ваші діти повинні значи, чого їм чекати у майбутньому. Розповідайте їм про плани стосовно навчання чи нового місця проживання. Нагадайте дитині, що є спеціальні люди, які забезпечують захист і благополуччя родин і що за необхідності ви можете звернутися до них.
Підлітки
Може створювати проблеми для вас і вдаватися до самодеструктивної поведінки (алкоголь, наркотики, незахищений секс, схильність нещасних випадків тощо).	Навіть за кращих обставин усі підлітки переживають перехідний процес виходу з дитинства та вступу у доросле життя. І навіть у спокійні та мирні часи цей процес часто супроводжується викликами і проблемами поведінки. Ситуація може загостритися у період кризи. Сварки та прочухани лише погіршать самопочуття підлітка.	Допоможіть підлітку усвідомити, що кидати виклик усьому світу, аби показати свої почуття – це дуже небезпечно: “Багато твоїх ровесників і навіть дорослі втрачають контроль і гніваються через те, що сталося. Щоб прийти до тями, вони починають пити або вживати наркотики. Такі емоції – це нормально, однак вдаватися до алкоголю не варто. Це жодним чином не позбавить тебе від проблем”. Деякий час спостерігайте, чим займається і що планує робити ваша дитина. Поясніть: “У такі часи мені вкрай важливо знати, де ти знаходишся і як з тобою зв’язатися”. Переконайте підлітка, що це тимчасовий захід, і ви припините своє “стеження” як тільки ситуація нормалізується. Обмежте доступ до алкоголю та наркотиків. Розмовляйте з дитиною про небезпеки незахищених статевих контактів.
Боїться повторення та реакцій на нагадування про трагічні події.	Страх повторення катастрофи є цілком природним, тому відчуття безпеки повернеться до підлітка лише через деякий час.	Допоможіть підліткові визначити нагадування, що найбільше його лякають, наприклад, окремі люди, місця, звуки, запахи, відчуття, години дня тощо, і поговоріть з підлітком про відмінності між справжньою подією і спогадами, пов’язаними з нею. Поясніть: “Коли тобі щось нагадує про катастрофу, намагайся переконати себе, страшними є лише спогади про неї, але тепер усе по-іншому. Ураган закінчився і я у безпеці”. Поясніть, що матеріали у ЗМІ можуть відновити страх повернення біди. Поясніть: “Новини можуть засмутити тебе, тому що вони знову і знову показують ще, що сталося. Можливо, варто на деякий час  вимкнути телевізор?”
Тривожиться про тих, хто вижив, та про інші родини.	Підлітків зазвичай дуже сильно непокоять долі інших людей і те, що їм не вдалося їм допомогти.	Заохочуйте вашу дитину до  підтримки та допомоги іншим, однак стежте за тим, щоб це не перетворилося на тягар. Допоможіть підліткові знайти змістовні проекти, які йому / їй під силу, наприклад, прибирання каміння та сміття з території школи, збір коштів та речей нужденним тощо.

Прості кроки, які допоможуть вашим дітям эффективно бороться зі стресом:

-        Навчите дитину техніці розслаблення. Ви можете показати йому просту техніку релаксації, наприклад, таку, як глибоке дихання.

-        Заохочуйте вашу дитину розповідати про свої страхи і ні в якому разі не дозволяйте собі сміятися над ними. Допоможіть йому знайти шляхи боротьби з цими страхами.

-        Поговорите з дитиною про минулий день в школі, поцікавтеся подіями, які сталися. Це допоможе йому понизити тиск, який робить на нього учбовий процес і однолітки.

 -       Організовуйте чіткий розпорядок дня для своєї дитини. Це дозволить йому відчувати себе у безпеці і бути розслабленішим. Але не лайте його і не зліться, коли він іноді спить більше встановленого за розкладом часу.

-        Відмінною ідеєю буде залучити дитину в розслабляючі вправи або зайняття йогою.

-        Навчайте дитину сміятися як можна частіше. Це розслабить його і допоможе забути про стрес.

 -       Якщо ви бачите, що дитину щось турбує, скажіть йому що ви, помітили, що він переживає або чимось стурбований. М'яко попросите його розповісти про те, що його хвилює.

-        Ваша дитина часто не знає, як розпізнати свої почуття. Навчіть його визначати емоції, такі як злість, розчарування, смуток і інші. Це допоможе йому розвинути свої комунікативні навички і ефективніше боротися із стресом.

 -       Дозвольте вашій дитині усвідомити свої почуття і обговорите з ним те, що б ви зробили в тому або іншому випадку.

-        Допоможіть дитині досліджувати шляхи самостійного виходу із стресу. Ви можете почати дискусію, але не робіть за нього вибір. Наприклад, ви можете запитати: "Як ти думаєш, читання твоєї улюбленої книги допомагає тобі розслабитися"?, замість "Читання цієї книги допоможе тобі зняти напругу".

-        Вчить дитину вирішувати свої проблеми самостійно. Не вирішуйте за нього.

-        Якщо дитина не налагоджена говорити про свої переживання, не примушуйте його робити це в обов'язковому порядку. Просто позначте, що ви завжди будете поруч, якщо він захоче ними поділитися з вами.

-        Стежите за тим, що ваша дитина дивиться по телевізору. Іноді кадри з передач або фільмів можуть змусити його почувати себе незахищеним або сприяти розвитку стресу.

-        Використайте ролеву гру. Зіграйте дитину в конкретній ситуації, а він нехай подивиться на ситуацію з боку. Це допоможе йому позбавитися від стресу самостійно.

-        Заохочуйте вашу дитину в розвитку його хобі, таких як читання, настільні ігри, спортивні секції і тому подібне

-        Допоможіть вашій дитині стати самостійним. Це допоможе йому підвищити стресостійкість.

 -       Якщо дитина любить вибирати дозвольте йому це, давши декілька можливостей для вибору. Наприклад, ви можете дозволити йому вибрати з двох нарядів той, в якому він відправиться на день народження до друга. Але не заходите занадто далеко, наприклад, дозволивши йому вибирати чи робити йому домашнє завдання сьогодні увечері або завтра вранці.

-        Якщо ви затримуєтеся і не устигаєте забрати дитину вчасно з школи, повідомите його про це. Це може сильно зменшити його тривогу, якщо він не побачить вас у встановлений час.

-        Переконаєтеся, що у дитини добре спланований час підготовки до сну і правильно підібраний режим. Відсутність чіткого вечірнього розпорядку може призводити до стресу.

-        Як батько, ви повинні помічати сигнали, які вказують на можливість появи або наявність стресу у дитини. Не варто нехтувати допомогою шкільного психолога, до якого ви можете звернутися за порадою, якщо помітили які-небудь зміни в поведінці дитини, які можуть сигналізувати про наявність стресу. Типові симптоми стресу можуть включати нетримання, зміну в поведінці і звичках, зміни смакових переваг і часті хвороби. Пам'ятайте, що ви зобов'язані звернутися по медичну допомогу, у випадку якщо дитина страждає від стресу довше за місяць.

Практичний психолог Приходько А. С.

Батьківсько-дитячі стосунки

Для того, щоб оцінити, які стосунки складаються у вас з вашою дитиною, ми пропонуємо Вам ознайомитися з таблицею, в якій описані різні види сімей і особливості поведінки дорослих відносно їх дітей. У деяких характеристиках ви дізнаєтеся власну поведінку, що дозволить переосмислити певні сторони вашого спілкування з дитиною і, можливо, надалі щось змінити у ваших стосунках.

Тип сім'ї	Поведінка дорослих	Характеристика батьківського відношення
Благополучні сім'ї	Що розуміють	Батьки добре знають свою дитину, реально оцінюють її саму і її вчинки, адекватно і гнучко реагують на різні ситуації, здатні встань на позицію дитини, прийняти її точку зору, розмовляють з дитиною, розуміють і приймають дитину такою, яка вона є. Чутливі до потреб дитини, часто говорять про неї, переживають разом з нею, здатні захищати її у будь-яких ситуаціях.
	Що протегують	Батьки добре знають свою дитину, реально оцінюють її саму і її вчинки, адекватно реагують на них. Проте в спілкуванні займають позицію старшого, не приймають діалог, рахують свою точку зору єдино правильною.
	Байдужа	Мало знають свою дитину і не прагнуть дізнатися більше, частіше піклуються про зовнішні результати і факти, чим про причини і переживання. Емоційне відношення до дитини виражене слабо, часто такі батьки зайняті рішенням своїх проблем. Проте їх діти добре одягнені, доглянуті і навчені поведінці, прийнятій в суспільстві.
Тип сім'ї	Поведінка дорослих	Характеристика батьківського відношення
	Що пригнічує	Відрізняються найбільшою мірою емоційного відкидання дитини, великою кількістю заборон, наказів. Батьки упевнені, що добре знають дитину, але зазвичай не можуть передбачити її поведінку в різних ситуаціях. Стосунки відрізняються напруженістю і носять мінливий, нестійкий характер
	Тривожна	Батьки цієї групи відрізняються підвищеною тривожністю, невпевненістю, в реальності вони погано знають своїх дітей, чутливі по відношенню до них, але не упевнені в правильності своєї поведінки і тому іноді жорстокі до дитини. Стосунки характеризуються суперечністю.
	Відсторонена	Батьківська позиція украй негнучка, жорстка; повна відсутність діалогів в стосунках з дитиною, підвищені очікування і вимоги на тлі значної орієнтації на дитину і великої прихильності до неї.
	Що відкидають	Батьки цієї групи відсторонені від дитини, не бажають вникати в її проблеми, приділяти йому увагу, помічати зміни. У емоційних стосунках переважає елемент відкидання. Сфера почуттів і переживань дитини закрита для них. Погано знають своїх дітей, але при цьому їх уявлення про дитину досить адекватні.

Інформація надана з книги «Учимся общаться» Анна Гресь

     Робота педагога - психолога з педагогічним колективом школи 

Сучасний стан суспільства, зміни, що відбуваються у нас в країні і в світі в цілому, висувають нові вимоги до людини. Тому все більш збільшується значимість проблематики суб'єкта, здатного впливати на мінливу соціальну ситуацію, правильно оцінювати і прогнозувати хід її розвитку. У зв'язку з цим по-новому ставиться проблема якості професійної діяльності педагога-психолога в школі.

Сучасній школі потрібні нові вчителі, які глибоко володіють психолого-педагогічними знаннями і розуміють особливості розвитку школярів, є професіоналами в різних областях діяльності, здатні допомогти учням знайти себе в майбутньому, стати самостійними, творчими і впевненими в собі людьми.

Особлива увага приділяється необхідності залучати до школи психологів, які мають базову освіту, які зможуть розкритися перед дітьми не тільки в ролі людей, що мають багатий професійний досвід, але, отримавши психолого-педагогічну підготовку, поступово освоїти специфіку педагогічної праці.

В системі координат, що визначають становлення педагога-професіонала, важливу функцію виконує проблема формування його особистого досвіду. Завдяки досвіду, отриманому в реальних життєвих ситуаціях, педагог-психолог перебудовує і збагачує мотиваційно-ціннісне ставлення до здобувається знань і соціально-професійним ролям. Розширення меж індивідуального досвіду призводить в рух рефлексивні процеси, професійно-особистісний розвиток і саморозвиток педагогів школи.

У школі в даний час все більше загострюються психологічні проблеми. Поряд з ускладненням навчальних проблем школа все частіше стикається з особистісно-соціальними проблемами. Особливе місце серед них займають залежності, агресія, проблеми психічного здоров'я, гальмування розвитку учнів, вміння працювати з дітьми і т.п. У зв'язку з цим необхідна система психологічного забезпечення супроводу роботи педагогічного колективу школи, спрямована на профілактику і вирішення виникаючих психологічних проблем.

Психологічна служба є органічним компонентом сучасної системи освіти, що забезпечує своєчасне виявлення і максимально повне використання в навчанні і вихованні дітей інтелектуального і особистісного потенціалу, наявних у кожного педагога, розкриття її задатків, здібностей, інтересів і схильностей Міністерство освіти провело ряд з'їздів, колегій, конференцій, семінарів, круглих столів, в яких брали участь практичні психологи системи освіти, вчені академічних закладів. Підсумком цих обговорень з'явився пакет документів, в яких наголошується на необхідності інтенсивного впровадження психологічних знань в усі структури системи освіти. У світлі цього з'явилася необхідність і можливість подальших теоретичних розробок шляхів і засобів психологічного забезпечення педагогічного процесу в школі.

В даний час вже вийшло багато робіт з вивчення, аналізу та узагальнення шляхів становлення психологічної служби. У цих роботах певною мірою узагальнено як український, так і зарубіжний досвід щодо основних напрямів розвитку психологічної служби. Однак в даний час немає загальноприйнятої моделі роботи педагога-психолога з педагогічним колективом. Досягнення в психологічній науці стимулюють перегляд і розширення сфер діяльності психологічної служби та її методів, технологій. У зв'язку з цим потрібно на сучасному етапі створити модель психологічного забезпечення, що базується на сучасних досягненнях психології, синергетики та інших науках.

У багатьох країнах щорічно відбувається уточнення і розширення напрямків діяльності психологічної служби. У США з урахуванням нових даних про психічні закономірності розвитку людини і з появою нових педагогічних і психологічних технологій уточнюється сфера діяльності каунслера (радника) і психолога в школі. У Бельгії, як і в інших країнах, щороку йде конкретизація, корекція сфер діяльності психологів, соціальних педагогів, медичних працівників, спеціальних педагогів в індивідуальному супроводі, яке здійснюють Психолого-Медико-соціальні (ПМС) центри. Подібна робота проводиться і в інших країнах. У зв'язку з цим постає завдання проаналізувати досвід і уточнити напрямки становлення психологічної служби в даному напрямку.

Психологічна служба сьогодні стала одним з елементів системи освіти, основною метою якої є вивчення і створення умов, максимально сприяють розвитку індивідуальності людини і суб'єктивного початку в ньому, найбільш повному розкриттю і розвитку індивідуальності дитини. Шкільний психолог може внести свій вклад в досягненні цієї мети, якщо у своїй професійній діяльності виступає по відношенню до утворення проектувальником і організатором розвиваючих сфер. Вирішення цієї задачі неможливе без взаємодії психолога з педагогічним колективом в цілому і конкретними педагогами.

Крім цього психічні перевантаження, яких зазнає вчитель щодня в своїй роботі, руйнують його особистість, виснажують психоенергетику. Від вчителя потрібно творче ставлення до роботи, володіння педагогічною технікою (промовою, виразними засобами спілкування, педагогічним тактом), проектувальними вміннями і т.д. Приходячи в клас, перетомлений вчитель втрачає стан стабільності, необхідне для успішної педагогічної діяльності. Він стає перезбудженним, дратується, переходить до тиску на учня, виявляє нетерпіння і гнів. Унаслідок хронічної перевтоми вчитель стає готовим до позитивного прийняття нововведень в школі, підвищення власної професійної компетентності. Ефективну допомогу шкільному вчителеві може надати психолог.

Завдання організації роботи з педагогами.

 Посилення мотивації педагогів на співпрацю з психологом, підвищення інтересу до цієї роботи.

 Формування довірливого ставлення з боку педагогів до психолога.

 Розвиток уявлень педагогів про те, що в роботі з психологом вони можуть виступати як рівноправні суб'єкти.

 Створення передумов для розвитку здатності педагогів до аналізу і самоаналізу педагогічної діяльності на противагу оціночним підходу.

 Розробка стратегії і тактики роботи психолога щодо підвищення психологічної компетентності педагогів.

 Розробка системи тренінгових занять для педагогів.

Принципи побудови роботи з педагогами:

 принцип особистісно-орієнтованого стилю спілкування з педагогами;

 принцип співпраці: формування нових знань, нового досвіду в ході спільної роботи психолога педагога у кожного з учасників взаємодії;

 принцип диференційованого підходу: облік індивідуальних особливостей педагогів;

 принцип безпеки: створення атмосфери доброзичливості, гарантії конфіденційності даних;

 принцип емоційного комфорту: створення при взаємодії з педагогами атмосфери, що допомагає їм розкривати свої ресурси і можливості і адекватно сприймати зворотний зв'язок;

 принцип варіативності, гнучкості: готовність психолога враховувати при взаємодії з педагогами нестабільність їх емоційного стану і непередбачуваність самого ситуації спілкування.

Запорукою успішної роботи психолога з педагогами також є різноманіття застосовуваних форм і методів психологічного супроводу: консиліум, організаційно ділові та рольові ігри, тренінги, лекції, семінари, дискусії, відкритий психологічний аналіз уроку.

Робота з педагогами включала кілька етапів.

1. Анкетування і тестування педагогів.

2. Проведення анкетування учнів з метою отримання зворотного зв'язку про їх взаємодію з учителями.

3. Індивідуальні та групові консультації.

4. Круглі столи, семінари ( "Конфлікти: причини і способи виходу з них").

5. Методичні об'єднання кл. керівників.

6. Психолого-медико-педагогічні консиліуми.

7. Педради.

8. Педагогічні тренінги, які включають в себе ситуації, з якими вчитель стикається в своїй роботі і сімейного життя - в спілкуванні з "важкими" учнями, відновлення сил після напруженого уроку, дозвіл педагогічних і сімейних конфліктів.

Практичний психолог Яна Портаненко

Підліток не хоче навчатися

Чому підлітки не хочуть навчатись? Як зробити так, щоб дитина-підліток узялася за розум. Отже, у більшості підлітків навчальна мотивація дуже понижена. І справа не в тому, що школа погана працює, або батьки чогось не роблять. Просто в підлітковому віці навчальний інтерес зазвичай змінюється на інтерес комунікативний. Інакше кажучи, дитина хоче не вчитися, а спілкуватися з дітьми своєї статі і протилежної, з однолітками і старшими товаришами. Саме спілкування стає головним інтересом у житті підлітків. І ніхто з них не сприймає серйозно розповіді про те, що треба навчатися, бо інакше «доведеться працювати двірником». Адже з рештою батьки готові зробити все можливе і навіть неможливе, щоб улюблений син або донька вступили до університету. І дитина це чудово розуміє. Що ж виходить?

Підліток ще не готовий планувати своє майбутнє (і це нормально). Тому думки про кар’єру або навіть конкретну посаду не можуть мотивувати його навчатись.

Через свою активність підліток не може висидіти спокійно шість або більше уроків. Йому  не цікаві навчальні предмети, які для нього ніяк не пов’язані з життям. Але таких шкільних предметів більшість.

Як же підвищити мотивацію дитини? Як зробити так, щоб підліток захотів навчатись?

Перший спосіб, найпростіший

Так званий метод «морквини» - спосіб, який використовує більшість батьків. «Якщо добре вчитимешся, отримаєш новий телефон»., «…куплю Х-Box», «…поїдеш до Лондону на канікули» тощо. Ці та багато інших «важелів» якось та спрацьовують. Насправді цей спосіб має безліч недоліків. Адже «градус» подарунків весь час підвищується. Сьогодні – джинси, завтра – телефон, а післязавтра що? Літак? Отже, настане такий момент, коли ви не зможете купити те, що замовила дитина. Хоча деякими надто розпещеними дітьми спосіб тихо собі працює.

Другий спосіб , більш складний

Іноді спрацює такий прийом: за допомогою одного – двох навчальних предметів вдається «запустити» усе навчання. Наприклад, є в школі хоча б один вчитель, якого дитина любить, або просто поважає. З уроків цього вчителя ми і розпочнемо. Особливо добре, якщо дитина трохи цікавиться цим предметом. Поговорити з учителем. Можливо, він вже має ідею щодо розв’язання проблеми. Створить ситуацію успіху для своєї дитини. Учитель хвалить його, звісно, за справу. І зіграти можна на тому, що більшості підлітків приємна похвала,  ситуації, у яких він виявився на висоті, «ДОРОСЛЕ» ставлення вчителя до нього. Намагайтесь зацікавитись дитину поки що хоча б одним предметом, а потім розширюйте захопленість.

Третій спосіб, найскладніший

Ви мрієте про те, щоб дитина хотіла навчатись не лише якогось конкретного предмета, а взагалі, чи не так? Тоді цей спосіб для вас. З дитиною треба розмовляти і намагатися достукатися до неї, але не в десятому або в одинадцятому класі, а набагато раніше. Так звані мотиваційні бесіди – це не нудне моралізування, а цікаві розмови з демонструванням того, що може мати підліток у житті. Наприклад, розповісти й показати, що таке професія лікаря або юриста, керівника фірми або мікробіолога можна не за нудною книгою, а в реальному житті, заручившись підтримкою своїх знайомих.

Можна попросити когось зі своїх приятелів узяти вашого підлітка на день чи на два на роботу. Нехай побачить усе зсередини . Спробуйте зрозуміти, що подобається дитині. Можливо, це щось, що перебуває на перетині наук. Як ви вже зрозуміли, третій спосіб – знайомити дитину з усією різноманітністю світу професій. Намагатися показати зв'язок між професіями і тими знаннями, які дитина добуває у школі.

До речі, як ви пам’ятаєте, ми говорили про те, що інтерес пізнавальний, змінюється інтересом комунікативним. Так і є. І знання цього факту можна використати. Знайдіть наукові гуртки для підлітків. Саме в них діти займаються наукою у природному для себе середовищі – у спілкуванні з однолітками.

Інформація надана з книги «Як пригорнути кактус» Анни Гресь.